
Блог | Як треба і не треба воювати з тоталітарним агресором. Уроки 22 червня 1940 року

22 червня – це не лише день початку нацистсько-більшовицької війни. Це й дата іншої події, не менш значущої в європейській історії ХХ століття. Вона відбулася якраз 85 років назад, нагадуючи нам, теперішнім, про кілька уроків, які людство мало б – але не змогло це зробити повною мірою – винести з тодішніх подій. Бо ж алгоритми історії існують, а новомодні теорії, що їх заперечують. не діють за межами університетських кампусів.
Отже, уроки. Головних – щонайменше три. 1) Як треба воювати з тоталітарним агресором. 2) Як не треба воювати з тоталітарним агресором. 3) І яка реальна ціна угод із тоталітарним агресором.
Але спершу – про самі тодішні події. Їхній зовнішній бік виглядав так.
10 травня 1940 року Вермахт і Люфтваффе розпочали вторгнення до Бельгії, Нідерландів і Франції. За місяць із невеликим вони досягли успіхів, які навряд чи можна назвати інакше, ніж феноменальними. Нідерланди та Бельгія були повністю окуповані, британський експедиційний корпус кинув усе своє важке озброєння та з великими труднощами був евакуйований у метрополію, деморалізовані французькі війська безладно відступали. 14 червня німецькі частини ввійшли до Парижу, що був оголошений відкритим містом, а уряд Франції переїхав до Бордо. 16 червня французький прем’єр Поль Рейно, який відмовився вести з Третій Райхом переговори про мир, пішов у відставку, його замінив герой Першої світової війни, кумир Франції маршал Анрі Філіп Петен, який одразу ж почав переговори з Гітлером, за підсумком яких Німеччина 22 червня оформила свою перемогу.
Так стисло виглядає стандартне та звичне для більшості українців окреслення тодішньої ситуації. Воно зазвичай доповнюється і, так би мовити, розцяцьковується різними епітетами та подробицями, причому роблять це як прибічники совєтських (путінських), так й антисовєтських настанов. І що цікаво: у низці надзвичайно важливих положень вони сходяться. "Легка прогулянка", "тріумфальний марш", "ганебна здача своїх країн" - і так далі. Це совєтсько-путінська позиція. З іншого боку, навіть антисовєтчик зі стажем Віктор Суворов кваліфікував бойові дії у травні-червні 1940 року як таку собі "опереткову війну", принципово відмінну від війни у 1941 році.
Перепрошую, але все це щонайменше нісенітниці.
Зосередьмося на травні-червні 1940-го з необхідними екскурсами за ці межі. Данія на той час уже була окупована (це сталося ще 9 квітня). Ця невеличка країна не була готова до опору, адже вона у 1939 році підписала з Німеччиною пакт про ненапад, тому її легко захопили за 6 годин раптовим нападом. Але ж совєтський Брест 22 червня 1941 року також був захоплений ще швидше, хоча у місті та його околицях були розгорнуті кілька повнокровних дивізій, в тому числі танкова. Проте Брест німці без особливих труднощів "зачистили" за три години – і рушили далі. У Норвегію нацисти вдерлися також 9 квітня. Норвезька армія була вкрай слабкою (так, вона мала один танк і три панцерники), та все ж подекуди вона чинила опір, потопивши німецький важкий крейсер "Блюхер" і розчистивши шлях для евакуації короля Хокона VII, уряду, королівської сім’ї й золотого запасу до Британії. А в районі Нарвіка (північ Норвегії) два місяці точилися бойові дії. Спершу там висадився німецький десант, який узяв місто, потім британсько-французсько-польський, який разом із норвежцями наприкінці травня відбив Нарвік. Але 8 червня унаслідок погіршення загальної ситуації на фронті десант був евакуйований, а шість тисяч норвежців відійшли на шведську територію, де вони отримали статус "біженців", як і кілька десятків тисяч інших вояків.
Попри все, це не дуже схоже на "тріумфальний марш", чи не так?
Уроки ж, як на мене, самоочевидні. Данія покладалась на угоду з тоталітарним агресором – й одержала "по повній програмі". Норвегія ж проголосила нейтралітет, що також призвело її до воєнної катастрофи. Мало того, що армія країни була погано озброєна, у ній вистачало капітулянтів на високих посадах – досить сказати, берегова фортеця, яка потопила крейсер "Блюхер", невдовзі припинила вогонь за наказом "згори", а ті 6 тисяч норвезьких вояків, які два місяці воювали під Нарвіком, робили це всупереч відданим їм генералами наказам про капітуляцію.
Нейтральні Нідерланди нацисти також захопили швидко – за тиждень. Та погляньте на карту – відступати в глибину країни голландці просто не могли, не було куди. Але у червні 1941 року за тиждень Вермахт дійшов до Мінська, а це втричі більша відстань, ніж від кордону Райху до Роттердаму. Дійшов – і рушив далі. І ще одне: Нідерланди не вийшли з війни. Королева Вільгельміна й уряд евакуювалися до Британії. Майже всі бойові кораблі у Європі голландці втратили, але півтисячі вантажних і пасажирських суден перейшли до британських портів. Голландські армія і флот чинили у 1942 році запеклий опір японцям на теренах сучасної Індонезії, яка тоді була колонією Нідерландів. Голландські льотчики воювали в небі над Англією й Австралією. І ще про льотчиків: станом на 10 травня 1940 року ВПС Нідерландів мали на озброєнні 60 застарілих винищувачів Фоккер-D.XXI, з них справних лише 28. 15 травня не залишилось жодного бойового літака. Проте голландські ВПС і ППО збили 315 німецьких літаків. 315! Так, половина з них була транспортниками Ю-52, але вони транспортували не шнапс чи салямі, а десантників.
Для порівняння: на Східному фронті за перший тиждень війні Люфтваффе незворотно втратили 280 літаків, а совєтські ВПС – понад 4.000 (за даними тодішніх совєтських же джерел). Точна цифра невідома, історики досі сперечаються: кілька тисяч туди, кілька тисяч сюди…
А тепер порівняйте, як билися голландці – і як "сталінські соколи".
Бельгія також уважала себе нейтральною. Вона капітулювала через 16 днів, король залишився в країні. Проте уряд евакуювався до Британії і керував звідти велетенською колонією – Бельгійським Конго, постачаючи США й Великій Британії стратегічну сировину (мідь, олово, кобальт, цинк, уран тощо). Саме там був добутий уран, який пішов на виготовлення скинутих на Хіросіму й Нагасакі атомних бомб. А два бельгійські батальйони влітку 1941-го брали участь у розгромі італійських військ у Сомалі.
Урок теж самоочевидний: нейтралітет не рятує від удару тоталітарного агресора, він не компенсує слабкого озброєння війська та недостатньої його підготовленості. Проте навіть у таких обставинах можна завдати ворогові тяжких втрат. Україна теж узимку й навесні 2014 року була нейтральною…
Тепер про Францію. Вона оголосила війну Німеччині 3 вересня 1939 року. Активні бойові дії французька армія до початку німецького вторгнення майже не вела, але її ніхто до наступу і не готував. Адже військовий бюджет Франції йшов передусім на побудову фортифікованої Лінії Мажино, за якою французька армія мала намір відсидітися у разі нападу Німеччини і довести нападника до поразки стратегією виснаження. Адже для танків, вантажівок, бронетранспортерів, літаків був потрібен бензин, а він робився виключно з імпортної нафти, а виробництво синтетичного палива у Німеччині тільки починалося. Запасів стратегічної сировини нацистам вистачало максимум на півроку. Тим часом британці та французи сталевою удавкою економічної блокади на морі (флоти західних союзників були готові до активних дій, і вони це довели впродовж зими 1939/40 років) та на суходолі мали вирішити справу і навесні 1940-го Третій Райх сам мусив запросить мир. Але Пакт Молотова-Ріббентропа й економічна угода з СССР зруйнували ці розрахунки, Німеччина отримала надійний тил і стабільні поставки стратегічної сировини у великих об’ємах. Німецька преса прямо писала, що завдяки угодам з СССР план блокади Німеччини зазнав фіаско. Справді, танки Вермахту ввійшли до Парижу на виробленому з совєтської нафти бензині.
Урок, як на мене, зрозумілий: тоталітарного агресора не можна зламати лише економічними санкціями, потрібна воєнна сила. І друге: тоталітарна держава здатна знайти собі такого ж тоталітарного союзника, їхні інтереси можуть у чомусь розходитися, проте спільна ненависть до демократії у певні часи виходить на перше місце. Хіба б Росія змогла ефективно вести бойові дії, починаючи з літа 2022 року, без північнокорейських артсистем і снарядів до російської артилерії, балістичних ракет і солдатів Кім Чен Ина на фронті, без іранських "шахедів" і китайської електроніки?
Не стану детально описувати хід бойових дій на французьких теренах. Зверну увагу на головне. Французька піхота була малорухливою, готувалася до позиційних боїв. Три танкові дивізії призначалися для підтримки піхоти, а не для самостійних дій. Тим часом у Франції був свій визначний теоретик, чиї праці були присвячені новим принципам ведення воєнних операцій; їх вивчали, до них висловлених там ідей прислухалися, але, за іронією історії, у нацистській Німеччині та більшовицькому СССР, але не у власній країні. То був полковник Шарль де Голль. У 1940 році, коли французькі війська відступали, а то і тікали від німецьких "панцерів", теоретик танкової війни став практиком. "Ми були інформовані про присутність 4-ї бронетанкової дивізії генерала де Голля, котрий давав про себе знати с 16 травня… Де Голль не ухилявся від боїв і з декількома окремими танками 19 травня прорвався на відстань двох кілометрів від мого командного пункту… Я пережив декілька годин непевності". Це визнання Гейнца Гудеріана дорого коштує. Єдина помилка у "танкового Гейнца" – де Голль тоді ще був полковником. Звання бригадного генерала він одержав наприкінці травня за організацію двох контрударів своєї новосформованої 4-ї танкової дивізії у фланги німецьким танковим корпусам.
Звернімо увагу на слова Гудеріана про те, що де Голль особисто з кількома танками прорвався майже до його командного пункту. Ледь не двометровий французький полковник якось примудрявся не тільки влізти в тісну башту танка R35, але й вести свою дивізію вперед, відкидаючи німців. Танкісти де Голля тоді просунулися на 20 кілометрів і створили загрозу всій німецькій операції на Західному фронті. Але їх не підтримали ані піхота, ані авіація (взаємодія родів військ у французів шкутильгала на всі чотири ноги, а головне – розкладена зсередини комуністами й очолювана бездарним командуванням французька армія не знала, кому вірити і що робити), отож перелом у бойових діях не відбувся. Проте… За місяць бойових дій у 1941-му німці були під Смоленськом. А це вдвічі більша відстань, аніж до Парижу від кордонів Третього Райху… То хто і як воював насправді?
Утім, хоча французька авіація не була навчена підтримувати піхоту та танки, вона самовіддано билася з Люфтваффе. Французи втратили за місяць і 12 днів у повітряних боях 250 літаків, 123 розбилися в аваріях і катастрофах, при цьому достовірно збивши 684 літаки Люфтваффе. А були ще й британські ВПС, і польські авіаформування… Загалом німецькі ВПС над Францією за неповні півтора місяці втратили 1401 літак усіх видів, пошкодженими виявилися на кінець цього періоду 672. Тобто сумарні втрати становили майже 40% чисельності Люфтваффе на західному фронті. А далі під час "Битви за Британію" хребет кадрових німецьких ВПС був істотно надламаний. Тому 22 червня 1941 року Геринг був змушений виставити проти СССР не лише бойові, а й начально-бойові ескадрильї, втрати яких від аварій нерідко були більшими, ніж у повітряних боях. І все одно загальна чисельність літаків Люфтваффе на Сході виявилася на третину меншою, ніж торік на Західному фронті – не знайшлося ані літаків, ані льотчиків. Із 22 червня по 26 липня 1941-го незворотні втрати Люфтваффе на Сході сягнули 627 літаків (порівняйте з понад ніж удвічі більшими втратами на Заході).
"Легка прогулянка", "опереткова війна"?
Утім, утрати Люфтваффе були би ще більшими, якби не система організації ВПС Франції. Авіачастини були прикуті до аеродромів, вони не маневрували, тому одна група винищувачів могла запекло битися, а інша, чий аеродром був розташований у парі сотень кілометрів, сиділа на землі та нудьгувала. Героїзм льотчиків не міг компенсувати тупість командування.
У підсумку поразка Франції була майже неминучою. Шанси зупинити агресора не були використані через нікчемність командування та слабкість уряду (одна танкова дивізія поставила на межу зриву наступ Вермахту, а були ж іще три таких дивізії, які нічим себе не проявили; а якби всіх їх дали під командування де Голлю?). Прагнення частини політиків евакуювати уряд та командування військами до Північної Африки і звідти продовжувати війну не здобули підтримки. Маршал Петен вирішив домовитися з Гітлером. Результатом стало Комп’єнське перемир’я. За його умовами 60% території Французької республіки у Європі були окуповані, включно з Бордо. Франція втратила доступ до Атлантики, її уряд переїхав до курортного містечка Віші. Французська армія мала передати важку зброю німецьким військам, її з’єднання скорочувалися до мінімуму, який визначали Німеччина й Італія (перемир’я з якою було підписане 24 червня). Військовий флот мав бути демобілізованим і розташованим у портах під наглядом окупантів, які, втім, зобов’язалися не використовувати його у воєнних цілях. Торгові судна мали перебувати у портах до особливого дозволу. На Францію покладалося утримання окупаційних німецьких сил. Франція передавала Райху всіх німецьких військовополонених, натомість французькі вояки повинні були залишитися у таборах до закінчення війни (з півторамільйонної "армії" французьких полонених мільйон залишився у таборах до 1945 року). Франція мусила видати Німеччині підданих останньої, які втекли до неї з політичних мотивів. Усе це щось вам нагадує, чи не так? Це не випадково – тоталітарні агресори діють за певними алгоритмами, і Путін навряд чи свідомо копіює Гітлера, просто він посутньо є "Гітлером і Сталіним в одному флаконі".
А ще документ про перемир’я передбачав підписання мирної угоди. Чи треба зазначати, що вона так і не була підписана, натомість німецькі війська у листопаді 1942 року розірвали перемир’я й окупували всю Францію?
Але разом із тим Франція не вийшла з війни проти нацистів і їхніх союзників. Вийшли з війни капітулянти, "режим Віші", лідерів якого по війні засудили на смерть. А Франція воювала й далі. Ще до підписання перемир’я генерал де Голль вилетів до Британії, зібрав групу однодумців і проголосив на весь світ: ми не складаємо зброю! 18 червня 1940 року зі студії ВВС у Лондоні він зачитав історичну відозву до співвітчизників: "Франція програла битву, але вона не програла війну! Нічого не втрачено, тому що ця війна – світова. Настане день, коли Франція поверне собі свободу і велич… Ось чому я, генерал де Голль, звертаюся до всіх французів із закликом об’єднатися навколо мене в ім’я дії, самопожертви і надії. Що б не трапилося, полум’я французького Опору не повинно згаснути, і воно не згасне".
Формально-юридично з цього моменту генерал де Голль ставав зрадником. Він не просто відмовився підкоритися законній владі – він закликав усіх французів до боротьби проти них. Ба більше: він створив й очолив комітет "Вільна Франція", який очолив цю боротьбу і де-факто скоро перетворився на паралельний уряд, якому підпорядковувалися не тільки емігранти, але і підпільні сили, і переважне число французьких колоній. Вільна Франція воювала в Африці, на Близькому Сході, на Атлантичному та Тихому океані, в Італії, на своїй території, нарешті, на території Німеччини. І на Східному фронті воював винищувальний полк "Нормандія-Німан".
Відтак маємо ще один, чи не найважливіший, урок подій травня-червня 1940 троку: навіть якщо тоталітарний агресор завдав поразку якійсь країни і капітулянти в уряді схилилися перед ним, право й обов’язок чесних громадян полягають у повстанні проти капітулянтів і в передачі всієї повноти влади сильному генералові, який предметно довів свою здатність переможно діяти.
І не забуваймо: українці воювали з нацистами у складі регулярної французької армії та Іноземного легіону і до 22 червня 1940-го, і після нього.
А що робила Червона армія в той час, коли Німеччина воювала з західними демократіями? Червона армія здійснювала "визвольні походи" - проти другої Речі Посполитої (спільно з Вермахтом), проти Фінляндії (тут "похід" зірвався), проти країн Балтії та проти Румунії (ці "походи" були узгоджені з Гітлером). Сталін у телеграмі Ріббентропу оцінив ці походи так: "Дружба народів Німеччини і Совєтського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною". Але у листопаді 1940 року Гітлер і Сталін через надмірні геополітичні апетити останнього так і не змогли домовитися про подальший переділ світу, про спільні бойові дії проти Британії та США, - і фюрер, трохи подумавши, підписав Директиву №21 – план "Барбаросса".