Відео дня
Край бізонів і північного сяйва: біженець із Харкова розповів про рівень зарплат, медицину в Канаді та чи планує повертатися в Україну
Харків'янина Євгена, працівника фондового ринку, який жив на Північній Салтівці, початок повномасштабної війни застав у Польщі. А оскільки ця країна для українців – справа давно звична і, можна сказати, буденна, він вирішив поїхати на розвідку до Канади.
Як біженцю з України живеться в Канаді, розповів в інтерв'ю OBOZ.UA колишній директор фондової компанії з Харкова.
Магазину може не бути, але ковзанка – обов'язково
Коли кореспондент OBOZ.UA зателефонував до Євгена, він збирався їхати на ковзанку, і тому відкопував від снігу гараж із машиною. Справа відкопування машин у їхніх краях, можна сказати, буденна. Особливо взимку та навесні.
Містечко Кеннеді, де зараз живе Євген, розташоване за 50 км від кордону зі США. Центральна Канада, провінція Саскачеван. Це прерії, клімат різко континентальний. З півночі, коли треба та коли не треба, без перешкод приходить арктичне повітря. Нерідкі випадки північного сяйва. Влітку – пасовища, рілля та сіножаті, а взимку – безкраї засніжені поля. Хто дивився фільм "Фарго" та однойменний серіал, той зрозуміє. Штат Північна Дакота (де розташоване містечко Фарго), власне, за п'ятдесят кілометрів.
– Нещодавно засипало нас снігом, це нормально, – каже Євген. – Я б свій гараж години дві відкопував руками. Але проїхав повз мене джип, а через 10 хвилин повернувся замість нього мінітрактор, за кермом сидить дідусь років 80, з одним зубом, і каже: "Давай-но, синку, я попрацюю". І я згадую, що до нового року я цього дідуся відкопував лопатою, коли він застряг у тому самому джипі перед моїм будинком. Дідусь і ходити до пуття не може, а джип важкий, я один його виштовхнути не міг. Майже годину з усіх кінців відкидав сніг. Тоді ми просто попрощалися, навіть не познайомились. Тепер познайомилися, його звуть Стью (від Стюарт). Пообіцяв зайти до мене на чай у вихідні. Точніше заїхати, з огляду на проблеми з ногами.
– Душевно у вас.
– Інакше не прожити. Містечко невеличке, майже всі одне одного знають. Триста мешканців. У нас в Україні це навіть не село, а так, хутір. Начебто і цивілізація, але громадського транспорту чи таксі, наприклад, просто немає.
– Чому назва містечка – Кеннеді, на честь президента?
– Ні, він тут до Канади до чого? Назвали на честь листоноші, який жив тут сто років тому. Надзвичайно активного.
– Як Пєчкін?
– Навіть крутіший. Організовував дозвілля, побут. Власне, він і пошту організував. Загалом у нас сільськогосподарський регіон. Малонаселена провінція. Весь Саскачеван – 1 мільйон, все населення як половина Харкова. До речі, у маленьких містечках може не бути продуктового магазину, але ковзанка – обов'язково. Під дахом, із теплою роздягальнею.
– А які магазини є у вашому районі?
– Найближчий продуктовий – за шість кілометрів, а невеличкий маркет типу АТБ – 23 км. Але бар, наприклад, від мене за 400 метрів, там мінікухня є, якась випічка. Ну й інше, акцизне.
– Ціни якого рівня в магазинах?
– Ну, щоб було зрозуміліше, буду в американських доларах. Хліб – три долари, м'ясо – у середньому п'ять-сім, найдорожче із місцевого – бізоняче. Але тут треба розуміти, що можна купити в магазині, а можна безпосередньо у фермера. Баночка пива об'ємом 0,365 л – 1,5 долара, як і літр молока. Спочатку плутаєшся, за кілограм або за фунт. Але цінники в обох вимірах і двома мовами.
– А як із зарплатами в Канаді?
– Я працюю техніком на місцевому заводі сільгосптехніки, виготовляємо високотехнологічні сівалки. Я ж кажу, Саскачеван і сусідня провінція Альберта – потужний сільськогосподарський регіон. Пшениця, соя, інші зернові, гірчиця. Виробництво світового масштабу. Ось коли СРСР у Канади пшеницю купував – то це звідси.
Отже, щодо зарплати: на заводі від 2000-2200 доларів чистими (це я знову в американських). Якщо один живеш – вистачає. Приблизно 700 доларів – оренда будинку, плюс двісті доларів – комуналка. Але якщо сім'я з дітьми, і працює одна людина – важкувато. Але я не типовий приклад. Годують на роботі, бюджетно, там своя кухня майже ресторанної якості. І додому купую готову їжу.
Взагалі тут соціалізм по-канадськи. Померти не дадуть, але й ворушитись теж треба. Є система продуктового волонтерства – фудбанки. Хто не витягує чи потрапив у складну ситуацію – можна із якоюсь періодичністю отримувати продуктові набори безплатно, і навіть у кількох місцях одночасно.
Дуже сильно по місцевому бізнесу та підприємництву вдарив ковід. Можу тільки здогадуватись, як усе було раніше. Багато магазинів і салонів так і стоять закритими.
– На якому рівні медичне обслуговування?
– Медицина умовно безплатна, записуєшся на прийом до лікаря – упродовж плюс-мінус місяця потрапиш. Різні хвороби – різні терміни, багато що залежить від терміновості лікування. Якість – окреме велике питання, я поки що не експерт у цьому питанні, на щастя. Ліки за рецептом, якщо є страховка – 80% оплачується із неї. У вільному доступі переважно знеболювальні засоби. Лікарні – у радіусі 30 км, але якщо потрібна спеціальна невідкладна допомога, то можуть і гелікоптером прилетіти.
Країна презумпції позитиву
– У США місцеві часто їздять? Кордон під боком.
– Ні, особливого інтересу ні з одного, ні з іншого боку. Наші кажуть: а що там робити? Американці також не приїжджають. Немає сенсу і в закордонному шопінгу – американська митниця сувора, та й асортимент і ціни практично не відрізняються.
– Тобто інтересу стати 51-м штатом бажання у канадців не виникає?
– Місяць тому я відповів би, що бажання негативне. Зараз якісь опитування з'являються, начебто до 10% і не проти. До речі, якщо й говорити про якісь зміни, то провінції Саскачеван та Альберта хочуть більше прав. Це дві провінції, які найбільше заробляють на кшталт "ми всіх годуємо". Але це питання не суперечок усередині Канади, а радше загострення економічних проблем. Економіка зараз, м'яко кажучи, не на піку, проблеми з міграцією, наближається тарифна війна з південним сусідом.
У Канаді, слід зазначити, дуже потужне місцеве самоврядування, усі питання вирішуються спільно, починаючи від рівня сусідів по вулиці. Ще тут, як би це сказати, "презумпція позитиву". Ось в Україні до приїжджого спочатку придивляються – що за людина, треба якось себе проявити, аби прийняли за свого. А тут одразу за замовчуванням гарне ставлення. Далі наслідуй приклад інших, не роби чого попало, допомагай за можливості – все у твоїх руках. До речі, до мене минулого літа безпосередній начальник на роботі приїжджав галявину підстригти просто так.
– Етнічних українців у вас багато?
– Понад 13%: це нащадки тих, хто виїхав до Канади ще на початку ХХ століття. Вони давно асимілювалися, але українську мову пам'ятають, пишаються. Українська церква недалеко. Загалом у нас переважно біле населення. Віряни. Здебільшого протестанти, методисти американського розливу, католики. Вихідці з Європи приблизно так розподіляються: німці – 25%, англійці – 20%, шотландці, французи та поляки – по 10%. Росіяни до 6%, але це переважно нащадки старообрядців. Останнім часом багато індусів і філіппінців приїхало.
Але загалом варто сказати, що в нас багато людей похилого віку (на око 30-40% – пенсіонери за 60 років), молодь їде. Як мінімум у столицю провінції Реджайну та найбільше місто Саскатун. Там по 300 тисяч населення, є університети, робота, нічне життя. Особисто мені у 30 років тут було б нудно. У 50 – нормально. Але взагалі в Україні, якщо не живеш у мегаполісі чи просто у відносно великому місті, теж нудно.
– Чим можна зайнятися в Кеннеді у рідкісні хвилини дозвілля?
– Та сама ковзанка. Хокей, керлінг, влітку – гольф. У Саскачевані найбільший відсоток тих, хто грає у гольф, у всьому світі, близько 35% грають хоча б раз на рік. Рибалка й полювання цілий рік, за ліцензіями. Озера влітку прогріваються, тому можна купатися.
Щороку влітку в нас у містечку проводиться триденне родео. Приїжджає до двох тисяч осіб гостей (у ювілейні роки та більше – до 5000), учасники зі своїми кіньми та биками. Там же концерти кантрі, битви на машинах, дитячі розваги. Я, до речі, є членом місцевої асоціації родео. Так би мовити, ліцензований ковбой, у мене три ковбойські капелюхи й три пари чобіт-"козаків".
– Чи є плани щодо повернення в Україну?
– Поки що будуємо нове життя. Раз я вже тут опинився, треба легалізуватися до посвідки на проживання (зараз я тимчасовий резидент). Та й багато нових можливостей щодо подорожей з'явилося. Колеги звуть до себе в гості – Мексика, Ямайка і Філіппіни.